Методичні рекомендації для вчителів закладів
загальної середньої освіти, які працюють в умовах інклюзії

За останні роки в системі освіти дітей з особливостями психофізичного розвитку відбулися якісні зміни. Реалізація прав на освіту дітей з обмеженими можливостями здоров'я розглядається як одна з найважливіших завдань державної політики в галузі корекційної освіти.
Отримання такими дітьми якісної загальної та професійної освіти є одним з основних і невід'ємних умов їх успішної соціалізації, забезпечення їх повноцінної участі в житті суспільства, ефективної самореалізації в різних видах професійної і соціальної діяльності. Введення в людське співтовариство дітей з відхиленнями у розвитку є основним завданням всієї системи корекційної допомоги. Соціальна інтеграція розуміється нами як кінцева мета спеціального навчання, спрямованого на включення індивідуума в життя суспільства.
Інклюзивна освіта – це система освітніх  послуг, що базується  на принципі забезпечення права на освіту дітей  з особливими потребами  в умовах загальноосвітньої школи за місцем проживання.
Інклюзивне  навчання  забезпечує доступ до освіти дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах за рахунок застосування методів навчання ,що враховують індивідуальні особливості  таких дітей. В основу  інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей; забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.
Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті.
Філософія інклюзії базується на вірі в те, що кожна людина з вадою має отримати освіту і житлові умови, які б якомога ближче відповідали нормальним. Такі люди стають частиною нашого життя, вони включаються в наші школи, оточення, спільноти. До них ставляться як до рівних і як таких, що заслуговують на повагу і сприйняття їх такими, як вони є. Це те право, яким всі ми користуємось як члени суспільства. В основі практики інклюзивного навчання лежить ідея прийняття індивідуальності кожного окремого учня і, отже, навчання має бути організоване таким чином, щоб задовольнити особливі потреби кожної дитини.
Із часу ратифікації Україною в 1991 році Конвенції ООН про права дитини все більшого визнання та поширення набуває соціальна модель, більше пов'язана з дотриманням прав людини. На противагу медичній моделі соціальна модель «розглядає ваду здоров'я як соціальну проблему, а не як характеристику особистості», оскільки проблема створена непристосованістю оточення, включаючи ставлення до людей з особливими потребами та виробничі норми, архітектурну безбар'єрність і транспорт. Така модель спрямована на зміни в суспільстві таким чином, щоб воно забезпечувало рівну участь своїх громадян у здійсненні своїх прав і давало їм таку можливість.
З метою ефективного впровадження інклюзивної освіти для навчання дітей з особливими потребами є необхідним створення умов, які передбачають врахування правових, понятійно-термінологічних, організаційно-педагогічних, соціально-комунікативних, навчально-методичних та соціологічних аспектів.
Правові умови забезпечують розробку нормативно-правової бази для впровадження інклюзивного навчання. Понятійно-правові умови передбачають створення термінологічної бази, яка б не була дискримінаційно забарвленою і орієнтувалася на можливості дитини, а не на її обмеження.
Організаційно-педагогічні умови спрямовані на створення комфортного середовища перебування дитини в навчальному закладі. До них відносяться:
•    особливості архітектури, дизайну приміщення школи для забезпечення вільного пересування дітей; вимоги до освітлення, акустики, розміщення та якості меблів у класній кімнаті; вимоги до технічного забезпечення навчального процесу.
Виконання соціально-комунікативних умов забезпечить взаємодію дітей у навчальному процесі та сприятиме засвоєнню норм соціальної поведінки. Насамперед, до даної групи належать умови організації навчального процесу в школі:
•    регулювання складу та кількості учнів в класі;
•    врахування особливостей організації їх спільної діяльності.
Навчально-методичні умови передбачають створення навчального плану, програм, підручників, в яких би враховувалися індивідуальні можливості школярів та їхні потреби. Навчально-психологічні умови визначають участь дитини в оцінюванні своїх навчальних досягнень та успіхів в особистісному розвитку для забезпечення комфортного самопочуття кожного учня в інклюзивному освітньому середовищі.
Досягти позитивного результату в інклюзивному навчанні дозволить дотримання одночасно всіх умов та залучення до співпраці професійної команди, яка включає адміністрацію школи, вчителів - предметників, класоводів, асистентів вчителів, психологів, спеціальних педагогів, батьків та безпосередньо самого учня. Всі учасники освітнього інклюзивного процесу мають знаходитися у постійній взаємодії: обмінюватися інформацією, аналізувати її, приймати рішення та отримувати додаткову консультативну допомогу щодо інтерпретації даних обстеження та пошуку оптимальних умов розвитку конкретної дитини.

Принципи інклюзивної школи

Інклюзивна школа — навчальний заклад, який забезпечує інклюзивне навчання як систему освітніх послуг, зокрема:
•    адаптує навчальні програми та плани, навколишнє середовище, методи та форми навчання для дітей з особливими освітніми потребами;
•    співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей;
•    створює позитивний клімат у шкільному середовищі.
Хоча інклюзивні школи забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі дітей з особливими освітніми потребами у житті освітнього закладу та громади, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише вчителів і персоналу школи, а й батьків, членів родин, однолітків. Всі діти з тими чи іншими порушеннями в приватних деталях не схожі один на одного.

Основні принципи інклюзивної школи такі:

•    усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;
•    школи мають визнавати і враховувати різноманітні потре¬би своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання;
•    забезпечення якісної освіти для всіх дітей шляхом розроблення відповідних навчальних планів, застосування організаційних заходів, розроблення стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв'язків зі своїми громадами;
•    діти з особливими освітніми потребами за потреби мають отримувати додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання;
•    вони є найефективнішим засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.
Інклюзивні підходи у навчанні й вихованні також корисні для родин дітей з особливими освітніми потребами. Адже батьки цих дітей отримують підтримку з боку інших батьків, краще розуміють у чому розвиток їхніх дітей є типовим й у чому атиповим, а також беруть активнішу участь у процесі навчання й виховання дитини.
Учителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні відмінності й особливості дітей, ефективніше спів¬працюють із батьками та іншими фахівцями (спеціалістами з лікувальної фізкультури, психологами, логопедами, соціальними педагогами іншими).

Сутність процесів адаптації та модифікації

Виважене, ефективне навчання приносить користь усім учням. Однак, для учнів з особливими потребами може стати необхідною додаткова, а іноді і спеціальна підтримка у навчанні, яка допоможе їм брати повноцінну участь у заняттях і реалізовувати свій потенціал. Універсальних рецептів не існує, особливо коли йдеться про учнів з порушеннями у розвитку.
Щоб досягти успіху та задовольнити різноманітні потреби учнів, зумовлені їхніми здібностями, рівнем розвитку, інтересами та іншими відмінностями, педагогам необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовища, матеріали тощо. Педагоги, котрі досягають успіху в навчанні дітей з особливими освітніми потребами, застосовують різноманітні методи навчання, які змінюються залежно від спеціальних потреб учня. Ці зміни або пристосування до потреб учнів відбуваються через адаптації або модифікації.
Адаптація – змінює характер навчання, не змінюючи зміст або понятійну сутність навчального завдання.
Модифікації навчання – модифікації змінюють характер навчання, змінюючи зміст або понятійну складність навчального завдання.
Адаптацію у класі можна організувати в наступних сферах:
Фізичне середовище – адаптація змінює середовище (побудова пандусу, пристосування туалетних приміщень, розширення дверей, зміна освітлення, розташування меблів в класній/груповій кімнаті тощо)
Навчання – адаптація змінює процес навчання (спосіб повідомлення педагогом матеріалу; спосіб організації занять учнів, що має на меті залучення дітей до виконання завдань і сприяння їхньому навчанню).
Адаптація навчального плану: модифікація навчального плану або цілей і завдань, прийнятних для конкретної дитини; видозміна завдань; визначення змісту, який необхідно засвоїти тощо.У навчально-виховному процесі вчителі аналізують відповідність вимог навчальної програми та методів, що використовуються на уроках, актуальним і потенційним можливостям дитини. У такий спосіб досягається ефективність організації навчальної діяльності дітей з особливостями психофізичного розвитку
Вказівки – адаптація змінює процедури, методи та щоденні заняття, які використовує вчитель.
Матеріали – адаптація полягає у пристосуванні навчальних інструментів і матеріалів до індивідуальних потреб учнів. (Матеріалами можуть бути книги, іграшки, аркуші із завданнями, маніпулятивні предмети тощо).

Рекомендації  при використанні модифікацій:

При застосуванні різних видів адаптації зміст навчання залишається незмінним, а при застосуванні модифікацій він, зазвичай, змінюється. В окремих випадках використання модифікацій може виявитися необхідним для того, щоб надати конкретній дитині можливість брати участь у класних заняттях. Модифікації можуть бути виконані шляхом:
Скорочення змісту матеріалу, який необхідно засвоїти. Учень може брати участь лише в окремих частинах уроку і/або опановувати лише частину змісту навчального матеріалу. Іноді вимоги уроку перевищують можливості учня, однак від нього все ж вимагається часткова участь у роботі на уроці.
Зниження вимог до участі в роботі. Учень може виконувати лише частину завдань. У цьому випадку від учня може вимагатися засвоєння всього матеріалу, або лише його частини.
Будь-які види модифікацій необхідно обговорювати з родиною дитини, оскільки у більшості випадків модифікація змінить те, що дитина має знати і вміти робити.
Форми роботи з батьками у запровадженні інклюзивного навчання:
•    батьківські збори;
•    бесіди - колективні, індивідуальні, групові;
•    консультації – практикуми, семінари – практикуми; конференції;
•    організація ділових ігор;
•    відвідування родин;
•    консультпункти;
•    диспути, дискусії;
•    дні відкритих дверей, відкриті уроки для батьків;
•    наочна пропаганда: оформлення куточків для батьків,   випуск             тематичної газети( «Дозвілля сім’ї», «Моя сім’я» і т.д.);
•    організація клубів, вечорів-вогників «Родовід сім’ї», «Я і сім’я» і т.п., різноманітні конкурси;
•    клуб «Батьки батькам».

Поради  й рекомендації вчителю(вихователю), у класі якого навчається  дитина з особливими потребами.

1.    Навчитися розуміти різницю між дітьми й толерантно ставитися до особливих дітей, але в ніякому разі не акцентувати увагу на порушенні.
2.    Сприяти тому, щоб кожна дитина відчула себе прийнятною.
3.    Сприяти створенню у дитячому колективі атмосфери доброзичливості,справедливості й терпимості.
4.    Надавати індивідуальну підтримку,але при цьому не відокремлювати дітей з особливими потребами від основної групи дітей.
5.    Намагатися наблизити навчальні завдання до потреб і можливостей такої дитини.
6.    Співпрацювати з іншими педагогами (логопедом, психологом, лікарями) в одній мультидисциплінарній команді.