Святковий привіт від романтиків,
мандрівників та всіх, хто знаходить себе в єднанні з природою !!!
Свято Різдва завжди незвичайне, загадкове, хвилююче, повне таємниць та сюрпризів. В холодні зимові дні та вечори, коли за вікном хуртовина і сніг, нам хочеться тепла і затишку, але учасники міжрегіонального освітнього проекту «Прекрасні далі манять нас в похід», учні Долинської ЗШ №2 ім. А.С. Макаренка та учні Добронадіївської ЗШ І-ІІІ ступенів Долинського та Олександрійського районів не звикли сидіти вдома, тож на зимових канікулах подалися за казковими різдвяними пригодами до оспіваних легендами Карпат.
Лютими морозами зустрів мандрівників величавий і загадковий Львів, але ні морози ні хвороби, які чогось до нас чіплялися, не змогли зіпсувати наш настрій і жагу до пізнання та дослідження рідного краю. Архітектурні шедеври, музеї вже були не на шпальтах Інтернету, а поряд з нами. Ось пам’ятник Івану Федорову, він тримає книгу, а це вже не лише історія, а й сьогодення міста, яке століттями шанує друковане слово. Вдивляємося у площу Ринок, намагаємося запам’ятати все про скульптури, будинки «на три вікна», так звані кам’яниці, палац Любомирських, освітлення площі і особливу атмосферу. Лев, як символ міста не лише на этикетках, у місті скульптури левів трапляються на майданах і вулицях.
Далі прямуємо до Львівської ратуші, яка вперше була відкрита для відвідувачів у 1851 році, львів’яни відновили традицію з квітня 2000 року. Перше випробування – обережно пройти між двох левів із зображенням герба міста, а далі, як кажуть, вперед! Відчайдухи мають подолати 408 сходинок і на оглядовому майданчику поряд з державним прапором України переконатися у красі і величі духовної столиці України. Підйом цікавий ще й тим, що дає змогу почути «дихання» головного годинника Львова, скрип його шестерень, звук руху хвилинної стрілки, побачити важелі, які «допомагають» годиннику перебувати «в тонусі». Споглядаючи Львів з висоти польоту птаха, хочеться оспівувати красу і велич нашої рідної Батьківщини.
Знайомство з історією пам’ятників Т.Г.Шевченку, Адаму Міцкевичу, Івану Франку, Івану Підкові, Михайлу Грушевському змушує задуматися над історією нашої держави.
Повітря у місті особливе, бо Львів «пахне кавою». Кав’ярні гостинно запрошують гостей. Уважно слухаємо розповідь про Юрія Кульчицького, який започаткував кавову традицію. Історія львівської прихильності перед кавою обросла легендами, у кожного вона своя, але однаково цікава.
Львів вміє здивовувати, тому підземне місто нас зачаровує своєю загадковістю, чарівністю та легендами, учні вчаться «добувати» львівську каву під землею, відвідують «Криївку», музей-аптеку, та з острахом слухають легенди підземного середньовічного міста.
Далі наш шлях попрямував до села Розгірче, Стрийського району, де нас вже трете Різдво поспіль гостинно зустріли господарі садиби Стегура Василь Васильович та Мирослава Богданівна, а також голова селищної ради Маланій Микола Миколайович.
Найщиріші слова вдячності господарям садиби, в гостях у яких нам було і тепло і затишно і ситно, тому одинадцять днів в Карпатах промайнули для учнів дуже швидко. Щиро дякуємо також тим, хто гостинно зустрічав «серце нашої держави», центр України, перлину степу – Кіровоградщину гостинно та привітно на Різдво Христове у Карпахах.
Із різдвяними колядками ми завітали до депутата районної ради – Котик Катерини, яка провела екскурсію в бойківській хаті та познайомила дітей із місцевими звичаями та обрядами. А Рибчинський Роман з дружиною Наталією та дочкою Настею – жителі села Розгірче, частувавали учнів різними святковими смаколиками та показали дітям диких свиней та коней, яких тримають у своєму господарстві.
Потоваришували із місцевим вертепом, учасники дійства познайомили нас із звичаями та обрядами своєї території. Гостинно і дружно прийняли до своєї компанії та запросили поколядувати з ними.
Зануритися у казку пощастило учням 4, 8, 9 та 10 класів, які милувалися засніженими Карпатами, стрімкими гірськими річками Стрий; Кам’янка з водопадом у сніговому обрамленні в заповіднику «Сколівські Бескиди»; стрункими припорошеними смереками та буками на скелях Довбуша та біля фортеці Тустань; чоловічім та жіночім Гошівськими монастирями; наскельним монастирем в селі Розгірче. Гори не можна не любити, і кожен, хто хоч раз доторкнувся до їх величної краси неодмінно захоче повернутися, і не лише подумки.
Бук має густу крону на, майже, голому стовбурі і, виявляється, живе понад 400 років, хоча росте повільно. Буковий ліс неоціненний під час паводків, адже сприяє щоб поверхневий стік води перейшов у ґрунтовий… Століттями прислухається буковий ліс до тихого шепоту каменю по яких колись ходили народні месники під керівництвом Олекси Довбуша, тепер цим шляхом йшли ми. Най менша учасниця походу Момонт Аня навідь заплакала, коли з острахом дивилася на вузесеньку розщелину, яку повинна була пройти група, але все закінчилося перемогою!!! Вузьку розщелину було підкорено всіма учасниками походу. Потім туристи з задоволенням каталися на гуцульських кониках та санках.
Послугами крісельного підйомника ми скористались під час підйому на гору Високий Верх, діти були зачаровані навколишньою красою, але на самій вершині гори нас ждав сюрприз, канатна дорога потрапила в хмару, яка сіла на гору, відчуття того, що ми знаходимося на небі - було реальним!!!! Підйом на гору був дуже емоційним, адже навколо тебе така краса! З вершини кортить скотитися вниз, бо сніг - це ж так здорово!
А якими захоплюючими були наші фотосесії.
Не минув нашої уваги також гірськолихний курорт «Плай», мінеральну воду ми скуштували у Моршині та відвідали святе джерело у Роковці.
Не забули учасники походу і про розваги: катались на ковзанах та побували у дельфінарії.
Сумно було прощатися із Карпатами…Проводжали нас на поїзд наш господар Василь Васильович та голова селищної ради Микола Миколайович пригостили на дорогу смачними апельсинами, та подарували Український Прапор від молоді села Розгірче, який ми привезли на Кіровоградщину, як символ дружби між Центром та Заходом.
Тож, до побачення Карпати в наступному році!!!
Керівники проекту Стеблина О.О., Федоров В.М.
Дивитись фотографії
|
