Ніхто крім нас……..
Незалежна Україна 15 лютого офіційно вшановує День пам'яті загиблих воїнів-інтернаціоналістів та День виводу військ з Афганістану. Уже традиційно учні, вчителі та воїни - інтернаціоналісти зібралися в Долинській ЗШ № 2 ім. А.С.Макаренка щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах, тих, хто не дожив, не доспівав, не до кохав, та поклонитися тим, хто прийшов із війни живими, але війна для нас це сьогодення, це реальні події і вже не в Афганістані, а на нашій рідній землі.
Ветерани афганської війни, Кляцький Сергій та Музичко Анатолій разом з учнями 9 класу вшанували учасників бойових дій покладанням квітів до Пам’ятника воїнам – афганцям.
Відвідали тематичну фотовиставку «Герої – земляки», створену учнівським комітетом під керівництвом педагога – організатора Стеблини О.О . Виставка розповідає про те, що у наш складний час, коли на Сході держави йде жорстока війна, воїни - афганці не стоять осторонь від подій сьогодення, хоча за станом здоров’я не можуть бути на бойових позиціях, все ж постійно знаходяться у вирі подій, працюють волонтерами, збирають допомогу бійцям та частенько самі супроводжують вантаж із зібраною допомогою в зону АТО, це Гронт Петро, Іващенко Віталій, Евсович Микола, Жерновий Геннадій, Кляцький Сергій, Музичко Анатолій та богато інших наших афганців - земляків.
Учні 9, 7, 8 та 10 класів (ведучі заходу – Воронов Артем, Прозапас Вікторія, Григорова Олександра, Проценко Мирослава, Кудрявцева Аліса) під керівництвом класного керівника 9 класу Варонченко С.М., та вчителя музичного мистецтва Шапранової Л.В. провели тематичну зустріч «Час і досі не загоїв рану - цей одвічний біль Афганістану». Діти побажали нашим гостям та всім присутнім здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту. А ми мали можливість побачити, поспілкуватись, послухати безпосередніх учасників афганської війни.
Під час заходу діти дізналися про героїв цієї страшної війни. Мені дуже хочеться, щоб через поезії, пісні, розповіді, спогади, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, розуміння і повага пройшла крізь юні серця , і стало всім зрозуміло, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна.  Ми повинні пам’ятати тих, хто загинув та пережив її.
Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але, слава Богу, вже без участі наших солдат. А тоді ж, йдучи у пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.
Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто всіх повертає назад. Правда про афганську війну… різна. Здебільшого хвороблива і гірка. Афганська війна… брудна, ніким і нікому не оголошена… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна із них несе смерть, інвалідність, одягає у смуток тисячі сердець, сповнена материнським довічним горем і болем.
У війни холодні очі. У війни свій відлік, своя безжалісна арифметика.
Наша пам'ять назавжди увібрала в себе і береже імена і подвиги поколінь учасників Другої світової війни і назавжди прийняла новий біль - афганських втрат. А сьогодні наші брати, сини, батьки знову стали на захист нашої Вітчизни. Молоді люди йшли, як і сьогодні, на війну не за орденами і медалями – вони свято вірили і вірять, що захищають Батьківщину.
Нові втрати на сході України на сьогодні відкрилися живими ранами…
Але життя не закінчується…
Наша шана тим, хто носить ім’я воїна - захисника Вітчизни.
Воно дається один раз і на все життя.
|
