Плачуть червоні гвоздики…
(живим і павшим воїнам афганцям присвячується)
Чи треба взагалі згадувати про ту… - афганську війну?
Деякі кажуть, що не треба. А я думаю, що треба. Треба до тих пір, поки людство не скаже: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!».
І тоді, у той день ми перестанемо згадувати взагалі про війни, тому ,що будемо переконані в тому, що їх більше не буде. Ми станемо щасливими!
З кожним роком все далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але ми не маємо права викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі!
Війна в Афганістані, яка тривала десять років і принесла смерть у тисячі українських родин, має стати уроком для всіх, уроком для прийняття виважених рішень щодо участі у різних військових конфліктах, бо найціннішим є людське життя! Влучно сказав Анрі Барбюс: «Війна буде повторюватися до тих пір, поки питання про неї не буде вирішуватися не тими, хто помирає на полі бою».
Ось уже майже два роки на сході нашої країни проходить антитерористична операція, яка насправді є, як і 27 років тому в Афганістані є неоголошеною війною. Зараз, як ніколи, є актуальним досвід тих 250 тисяч воїнів-інтернаціоналістів, що проживають на території нашої держави. Вони вміють цінувати кожний прожитий день, усвідомлювати свою відповідальність за майбутнє, за долю наступних поколінь. В них є чому вчитись. Тому й не дивно, що не мало з них беруть участь в АТО, де демонструють всім нам, як треба любити свою землю і свій народ!
15 лютого в День виведення Радянських військ із Афганістану учні Долинської ЗШ №2 зібралися на захід-пам'ять, присвячений воїнам-інтернаціоналістам, які загинули та вижили в афганській війні.
До нас завітали члени районної організації Української Спілки ветеранів, учасники бойових дій в Афганістані: Євсович Микола Миколайович, Романюк Сергій Олександрович та Притула Микола Миколайович, які служили в складі окремого 668 батальйону спеціального призначення ВЧ/ПП 44/653 Баракінського (в перекладі з афганської мови Вдача – Вдач) загону, відповідно їх називали везучими або успішними.
Вони розповідали дітям про роки служби, про військові дії, про своїх товаришів із якими вони пройшли ті не легкі дороги. А найголовніше, служба в Афганістані навчила їх відповідальності за своє життя та життя тих людей, що поряд.
Важко уявити з такої короткої зустрічі, що їм довелося пережити під час служби. Але беззаперечно можна сказати, що великий запас мужності і любові пронесуть вони у своїх серцях. І коли слухаєш про ті страшні події, які розповідають наші гості, то розумієш, що ці люди дійсно герої.
Ми мали можливість побачити, поспілкуватись, послухати безпосередніх учасників афганської війни, в свою чергу, школярі запросили гостей на тематичну фотовиставку «Герої – земляки», створену учнівським комітетом під керівництвом педагога – організатора Стеблини О.О .
На виставці розміщені фото членів районної організації Української Спілки ветеранів, яка розповідає про те, що у наш складний час, коли на Сході держави йде жорстока війна, воїни-афганці не стоять осторонь від подій сьогодення, хоча не всі за станом здоров’я можуть бути на бойових позиціях, все ж постійно знаходяться у вирі подій, працюють волонтерами, збирають допомогу бійцям та частенько самі супроводжують вантаж із зібраною допомогою в зону АТО.
Учні 9 класу (класний керівник Кіріченко С.П., ведучі: Григорова Олександра, Бардась Вікторія, Михайленко Вікторія, Наумов Володимир, Сербов Сільвія, Корчака Ірина, Лисенко Тетяна ) провели тематичну зустріч «Час і досі не загоїв рану - цей одвічний біль Афганістану». Діти побажали нашим гостям та всім присутнім здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту.
Афганістан не відпускає тих, хто ступав на його землю. Він сниться. Він болить. Учні Долинської ЗШ №2 традиційно щороку збираються, щоб вшанувати ветеранів боїв в Афганістані та інших гарячих точках. Один день в рік…... А вони живуть з цим вже двадцять сім років.
Що спонукає нас до згадки про цю криваву і нікому непотрібну війну? А спонукає пам’ять… Пам’ять про тисячі життів українців, що згасли в далекій гірській країні. Разом із ними пішло в небуття чиєсь кохання. Разом із ними загинули їх ненароджені діти.
У круговерті сьогоднішніх нелегких днів, коли на Сході країни палає війна не забуваймо про найсвятіше: пам’ять потрібна не мертвим – пам’ять потрібна живим, потрібна для того, щоб на вірності обов’язку виховувати наше молоде покоління.
Свідчення живих учасників тих суворих років - це життєдайне джерело для пізнання правди історії. Ніякі нові підходи для оцінки тих чи інших подій війни не дають нам права похитнути вдячну пам'ять людей, яких у нас називають «афганцями».
Вчитель Долинської ЗШ №2 ім. А.С. Макаренка Стеблина О.О.
| 
